Заробітчанка під час тяжкої праці на чужині майже втратила зір

Через проблеми з очима Ганна може впізнати свого доброго знайомого на вулиці лише за голосом. Я пам’ятаю цю жінку в юності – завжди повна сил, енергії. Тоді здавалось, переробила би всю роботу на світі. Тепер усе це мов вивітрилося. Сили розгубила на заробітках. Приїхала з Італії кілька тижнів тому – через серйозні проблеми зі здоров’ям.

Ганна пригощає нас домашніми пляцками і переказує свою гірку заробітчанську історію.

– Вперше я приїхала в Італію у 2001 році. Зупинилася у місті Салерно, що на південному заході країни. Пішла працювати у великий ресторан-піцерію на 750 місць. Працювала по 16-17 годин на добу. Не знала мови, тому власниця, сеньйора Кармела, відправила мене мити посуд. Тарілок – тисячі!

Зі мною була ще одна українка, але її господиня звільнила, бо та обурювалася, що отримує низьку плату за тяжку роботу: 400 доларів на місяць, хоча така робота цінувалася щонайменше у тисячу євро. Коли українка пішла від нас, шефиня завела мене у винний підвал (щоб нашої розмови не чули подружжя з Польщі і хлопець з колишньої Югославії) і каже: “Мені подобається, як ти працюєш. Зроблю тобі всі офіційні папери на працю – тільки за умови, що залишишся у мене”. Я погодилася. За час роботи посудомийкою вивчила італійську, навчилася добре готувати місцеві страви. Не раз бачу: кухарі відволіклися, а на плиті щось підгоряє – побігла і “врятувала” страву. Кармела платила мені 500 євро, потім – 700, 800… У кінці 2009 року, коли я покидала цей ресторан, щоб перебратися у такий же заклад на острівну Сардинію, мала 1300 євро на місяць. Таку високу платню хазяйка давала, дізнавшись, що я від неї хочу йти. Змушена була піти, бо від виснаження падала з ніг. Коли одного разу тяжко захворіла,температура скочила вище 39 градусів, вона не відпустила мене додому. Змусила перетирати ложки-виделки. Знайома італійка казала: забирайся звідти, бо Кармела витисне тебе як лимон…

Так воно і було. Через важкий труд повністю втратила зір на одне око, а на інше бачу ледь-ледь. Професор у Тернополі сказав, що у мене – генетична хвороба, але при цьому зауважив: втратити зір я могла би у 80 років, а те, що перестала бачити у 55, – “заслуга” моєї господині. Точніше, тяжких умов праці, агресивних мийних засобів, випари яких вдихала і які проникали у шкіру, отруюючи організм. Працювала до третьої години ночі. Аби підвищити мою продуктивність, Кармела давала своєрідний допінг: на день змушувала випити не менше десяти горняток міцної кави. А ще поїла енергетичними напоями, після яких я на кухні літала як на крилах. Це й руйнувало мій організм. Моє серце і судини зносилися. Настільки підірвала собі нервову систему, що постійно трясуться руки, губи.

В Італії Ганна офіційно працювала 15 років. Через тяжку працю стала інвалідом. Але виплачувати інвалідську пенсію жінці не хочуть. Кажуть, це буде можливо, коли сліпота сягне 75 відсотків. А італійська комісія вважає, що її показник становить лише 55%. Треба чекати, щоб осліпла ще на 20 процентів більше…

“Щоб не осліпнути остаточно, двічі на день і раз на ніч закапую очі імпортними краплями, – каже Ганна. – В Європі флакончик тих ліків обходиться у 58 євро. У наших аптеках вони коштують значно більше, та й рідко де ці краплі є. Просила мою подругу з Італії, щоб вислала їх мені. Але водії бусів не хочуть брати такої посилки. Тож час від часу доведеться їздити в Італію знову. Може, знайду там для себе ще якусь прийнятну роботу – підростають онуки, треба їм доброї одяганки, а з часом – житла…”.

Велика Анна
Автор матеріалу:
Всі 42 матеріалів автора