Василь Мартюк: «Докладу максимум зусиль, щоб покращити життя в регіоні»

Незважаючи на свій доволі молодий вік Василь Мартюк є живою легендою громадського руху на Тернопіллі і на Зборівщині зокрема. З юних літ він вів активну діяльність в молодіжних організаціях. А коли в студентські роки громада Зборова довірила Василеві очолити свою громаду, то він не лиши виправдав її сподівання, а й сприяв суттєвому поліпшення комунальної сфери міста.

На жаль, будучи романтиком в душі, він тоді настільки загорівся місцевим самоврядуванням і його вдосконаленням і не надав увагу наступній виборчій компанії. Поступившись за мізерної різниці в голосах своєму опонентові, Мартюк не зрадив своїй громадянській позиції. Продовжує допомагати через очолюваний ним благодійний фонд «CFG», розвитку тепер уже не лише Зборова, а й різних громад нашого і сусідніх регіонів. А коли на східні терени нашої держави вторглися російські окупанти, Василь став добровольцем на захист рідної держави. Після служби у війську він ініціював відродження, започаткованого ще в першій половині минулого століття самим митрополитом Андреєм Шептицьким, кооперативного руху на селі. За його сприяння упродовж трьох останніх років було створено 30 сільськогосподарських кооперативів та кооперативне об’єднання «Файні Ґазди». Нині Василь Мартюк балотується у кандидати в народні депутати, щоб і надалі допомагати розвиватися не олігархам, а пересічним українцям, не корумпованим чиновникам, а місцевим громадам, не великому бізнесу, а малому і середньому. Про це він розповів у бесіді з нашим кореспондентом.

Був одним із засновників зборівських осередків МНК і «Пласт»

– Пане Василю, ваша біографія з дитинства пронизана патріотизмом. В якій сім’ї ви виховувалися і що впливало на формування вашої особистості?
– Народився я і виріс у звичайній українській сім’ї. Мати у мене педагог за спеціальністю. Усе життя присвятила дошкільній освіті, нині працює завідуючою дитячого садка в Зборові «Вербиченька». Мій тато, як і його батьки – мої дідусь і бабуся, працювали у «Зв’язку» – Телеком. А коли в Україні виникли можливості для підприємництва, розпочав власну справу у сфері фотографій.
Виховували мене з раннього дитинства в дусі патріотизму та християнства. Дідусь із бабцею по маминій лінії мали коріння пов’язане з підпіллям. Брат мого прадіда Василь Порплиця відповідав за лінію зв’язку останнього командира УПА Василя Кука. Він був один з останніх повстанців, котрі загинули на території Зборівського та Козівського району. Прийняв останній бій 8 років після завершення війни на хуторі Травотолоки у 1953 році. Мій дідо по батьківській лінії дуже хотів, щоб я став священиком. Він активно допомагав в будівництві церков. Кожної неділі привчав мене до християнських традицій, ми з ним разом постійно відвідували церкву. Але стати священиком мені не склалося.

– Однак такі риси як духовність і патріотизм Ви ще більше розвинули в пластовому русі. З юних літ Василь Мартюк став активним громадським діячем. З чого розпочали і як тоді проявляли лідерські якості?
– Громадською діяльністю активно займався з юних літ. Поштовх цьому дали шкільні змагання з пішохідного туризму, де в продовж трьох років був капітаном команди гімназії та району. Також у старших класах ми з друзями зорганізували місцевий осередок Молодіжного націоналістичного конгресу. До нас почали долучатись багато зборівської молоді. Уже на перших порах наша спільнота об’єднувала понад 50 хлопців та дівчат. Однак не усі були зрілими до громадсько-політичної діяльності. Чимало з них по віку були ще дітьми, з якими треба було ще багато працювати, а то й просто бавитися. Саме тому в 2004 році разом із друзями Олегом Біликом і Ярославом Дмитришиним заснували Зборівський осередок громадської організації «НСОУ – Пласт».

– Як позначилася ваша активна з ранніх літ діяльність на навчанні у школі та в університеті?
– Спочатку я вчився у Зборівській школі №1, а здобув середню освіту в гімназії імені Романа Завадовича. Закінчив її на відмінно хоч і без медалі, бо в 10 класі було дві дев’ятки. Загалом вважаю, що певною мірою громадська діяльність і активність сприяли моєму розвитку і в тому числі й покращенню навчання.
Потім навчався у ТНТУ, де спершу став бакалавром за спеціальностю маркетинг, а після цього спеціалістом за фахом економічна кібернетика. Саме в студенський період я став керівником обласної організації «Пласту». Тоді почали створювати нові осередки в Підгайцях, Збаражі, Копиченцях. Тобто займався на громадських засадах розбудовою організації вже по усій області.

Наймолодший серед усіх мерів України та Європи

– Пане Василю, ви були одним з наймолодших, за офіційними даними, в Україні і навіть дехто доводить, що у Європі, мером. Як зважилися ще у студентські роки очолити місцеве самоврядування рідного міста?
– Саме за активну громадську діяльність жителі міста запропонувала мені – тоді ще студенту, балотуватися на посаду міського голови. Чомусь по житті ніколи не боюся брати на себе відповідальність і не міг знехтувати такою довірою. Була підтримку і з боку друзів та однодумців, бо в нас з юних літ в громадських організаціях була сформована команда, яка реалізовувала дуже багато заходів, проектів, фестивалів. Серед них свято на Івана-Купала, фестивалі, смолоскипні ходи, відзначення подвигу Героїв Крут… Завжди працював на благо громади та друзів, навіть у «мінус» собі. На цьому піднесенні і погодився балотуватися на міського голову.

– Ви приступили до роботи на посаді міського голови на молодіжному патріотичному запалі. Чи не загасили його будні очільника громади?
– Буденні справи запалу не загасили, але ця посада була для мене великим випробуванням. По суті я переключився на зовсім іншу діяльність, бо перший запис у моїй трудовій книжці був «міський голова».
Усі без винятку працівники міської ради були старшими за мене, а дехто навіть за моїх батьків. На той час існувало багато прогалин у комунальній сфері. Були дуже серйозні проблеми з вивезенням сміття – переповнені ящики з побутових відходів, собаки все розгризали, вітер розносив по місту. Також були часті перебої з водопостачанням. Через заборгованість за електроенергію – пологовий будинок, лікарня, поліклініка, школи та садочки міста, житловий сектор усі залишалося без води.

– Тож ви прийняли на тоді ще студентські плечі нелегку ношу і впоралися з нею. Як це вдалося зробити молодому мерові?
– Вирішення проблеми розпочав з кадрових призначень, бо критична ситуація, як кажуть, вимагала вже хірургічного втручання. Звільнив двох керівників комунальних господарств, замінивши їх на енергійних та наполегливих – одного молодого, а іншого більш досвідченого. І дуже, радий, що впродовж останніх 10 років вони належно виконують свої функціональні обов’язки. Обидва комунальних підприємств протягом двох років після зміни керівників та постійного контролю стали одними із кращих в області. Ми погасили заборгованості із заробітної платні та за спожиту електроенергію. Звісно не все ідеально, але місто відтоді почало стабільно розвиватися в комунальній сфері.

– Незважаючи на успіхи у самоврядуванні та чималий авторитет серед міщан ви, за словами багатьох зборівчан, саме через жорстку політику та слабку увагу до виборчих перегонів у 2010 році поступилися досвідченому посадовцю.
– У 2009 році було велике розпорошення голосів і для перемоги було достатньо набрати менше тисячі голосів. На виборах у 2010 році підтримка мене від населення відчутно зросла. Я отримав десь на 30% більше голосів порівняно з попередніми виборами, проте цього виявилось не достатньо. Нас було лише два кандидати, які реально конкурували, і я поступився близько 200 голосів досвідченому посадовцю. До моєї поразки призвели два об’єктивні фактори. Перший із них стосувався наведення ладу в розрахунках населення за надані комунальними господарствами послуги. Якщо людина мала заборгованість зі сплати за водо чи компослуги, не підписала договору на вивезення сміття із приватного сектору, то довідку на субсидію про склад сім`ї чи інші документи ми їй видавали на 10-ий день з моменту звернення. Якщо ж людина справно оплачувала ми видавали довідки першочергово в той же день звернення.

Наголошую це все було в рамках законодавства і цей метод в короткі терміни дав позитивний результат для бюджету та порядку в місті. Проте частина боржників, були серед них і мої сусіди, ображались на мене через такий принциповий та рівний підхід для всіх. Це в значній мірі відбилось на результатах виборів. Але я про це не шкодую, бо таким чином ми вийшли з кризової ситуації в місті і зараз багато хто з колишніх боржників дякую за цю мою принциповість. Другий фактор через який, як Ви правильно підмітили, я поступився опонентові – це те що я фактично взагалі не займався передвиборчою компанією. За місяць до виборів я отримав можливість взяти участь у стажуванні для органів місцевого самоврядування у рамках програми «Open World». Два тижні перед самими виборами я перебував у Вашингтоні, Конгресі США та штаті Айова, де мав можливість практично ознайомитись із їх досвідом самоврядування та муніципального будівництва. Це була надзвичайно пізнавальна та корисна поїздка, досвід з якої мені згодом ставав у нагоді.

– Ваші і попередник, і наступник на посаді очільника громади Зборова попалися на хабарі, через що достроково були усунені від керівництва містом. А ви з чистою совістю пішли з цієї посади. Чому так?
– Мабуть виховання. Бажання змін та бажання довести, що маленьке провінційне містечко може бути чистим та затишним. Так безумовно мені бракувало ще певного досвіду та знань у 23 роки для управління містом. Але я був чесним та відкритим головою, і все що я робив, я робив для громади без жодної думки про будь який особистий інтерес. Це підтвердить будь хто із моїх працівників. Тому я спокійний і моя совість чиста. Якщо залізти собі в душу, то після поразки на виборах, я отримав велике розчарування в людях і не міг зрозуміти як так можна? Бо я можу впевнено казати усім, що протягом тих півтора роки я викладався на всі 100% перед громадою. Багато нових проектів, викликів, завдань, які залишались не вирішеними роками, ми зрушили з місця – освітлення, парк, фонтан, фестиваль «Зборівська битва», аукціони, ремонти доріг, комп’ютеризація, клуб села Футори, інвентаризація земель та приміщень, відкриття нових груп у дитсадках…

Протягом усього періоду я йшов кожного дня з роботи не швидше 19 вечора, хоча робочий час завершувався 17:15. У такому ритмі працювали частково й мої заступники. Тому розчарування після виборів було неймовірне… Але згодом заспокоївся, змирився, як кажуть «усім не вгодиш» і вирішив більше не балотуватись.  Аж до тепер, коли отримав запрошення долучитись до молодої, професійної, енергійної команди, яка поділяє мої погляди, щодо жертовної громадсько-політичної діяльності для суспільства.

Сприяє перспективним напрямкам розвитку місцевих громад

– Незважаючи на певне розчарування в людях, ви й на далі продовжуєте для них працювати.
– Невдовзі після виборів до мене звернулися з агрохолдингу «Мрія» і запропонували в них працювати. Тоді я став фахівцем корпоративного благодійного фонду «Батьківський край» і почав займатися комунікацією з громадами по соціально-інвестиційних проектах. І так крок за кроком став менеджером, а згодом і директором тепер уже оновленого корпоративного благодійного фонду нової об’єднаної компанії «CFG», яка працює у шести областях України

– Тобто ви й надалі сприяєте громадам у вирішенні їхніх питань?
– Ми отримуємо фінансові кошти від «CFG» на проведення соціально-інвестиційних проектів, тобто на ремонти шкіл, садочків, доріг, церков. Для цього є чіткий бюджет і ми контролюємо, щоб всі кошти були використані раціонально та за призначенням. Щоб не купували у втридорога цемент, вікна, чи будматеріали. Ми вивчаємо ситуацію в громадах і спрямовуємо кошти лише на перспективні для них напрямки. Також ініціюємо освітні, екологічні, культурні заходи та проекти, які спрямовані на сільські території.

Добровольцем став на захист України від російської агресії

– Ви без повістки пішли у військомат, щоб захищати від ворога у скрутний для Батьківщини час?
– Без повістки на військомат, і без проходження медичної комісії та військової присяги в АТО, але нікому про це не кажіть(сміється). Пропрацювавши рік у «Мрії», коли почалися бойові дії на сході держави, ми з друзями добровольцями пішли у свої військомати. Після цього уже отримали повістки. Упродовж двох місяців допомагали там наводити лад з документацією. Після цього, ми за нашою згодою були зараховані до 6 БТРО «Збруч», на формування якого теж пішло ще 2 місяці. Потім несли службу на адміністративному кордоні з анексованим Кримом, а згодом батальйону довелося виконувати бойові завдання у сектор «М» – обороняти від росісько-терористичних військ Маріуполь, Широкино, Гранітне, Мирне, інші рубежі.

– Ви як і кожен справжній захисник небагатослівні щодо війни, а який відбиток вона вам залишила?
– Там я реально переосмислив життя, відчув біль втрат побратимів, відчув, яким я є, і побачив інших в екстремальних умовах та набув справжніх друзів. Була можливість з точки зору війни проаналізувати все те, що здійснив до цього і які робив помилки, а також побачити як за таких обставин проявляють себе інші. Саме на війні зблизився з багатьма хлопцями, з якими і зараз підтримую тісний зв’язок. Зокрема пліч-о-пліч пройшли службу з Павлом Демборинським, а коли повернулися до мирного життя, то понад рік разом працювали. Нині Павло поїхав працювати за кордон та шукати кращої долі. Я маю мрію, щоб він повернувся в Україну і відкрив тут давно омріяну ним власну справу.

– У війську у Вас з’явились вуса, які не голите досі? У цьому полягає якийсь символізм?
– Вони справді залишилися у мене напам’ять з армії. На перший погляд це виглядає жартівливо, але насправді таке рішення було серйозним. Коли загинули наших шестеро побратимів я вирішив, що носитиму вуса доти, доки не закінчиться війна. Вони будуть мені нагадувати про хлопців що загинули, про службу в армії і те що в Україні триває ВІЙНА. Тому давайте змінимо владу в країні на порядних, професійних, патріотичних людей та завершимо війну і я обіцяю Ви побачите мене без вус.

На розвиток кооперативного руху Василя Мартюка надихнув Андрей Шептицький

– Після повернення з АТО ви не лише повернулися до благодійної діяльності щодо сприяння громадам у вирішенні їхніх нагальних проблем, а й стали активно пропагувати і сприяти кооперативному розвитку в краї. Як у вас виникла щодо цього ідея?
– Така ідея у мене виникла в армії. Під час формування батальйону «Збруч» по вечорам у нас був вільний час. Його хтось використовував на відпочинок, інший на фізпідготовку, а я, продовжуючи займатися саморозвитком, перегортав також книжки від волонтерів. Саме з них я дізнався, що Андрей Шептицький не лише був духовним наставником нашої нації, а й економічним лідером для галичан. Розуміючи проблеми, які в той період були на Галичині, а саме: зобожіння населення, алкоголізм, зневіру людей, відсутність ресурсів для розвитку села тощо, він почав активно пропагувати економічний розвиток парафій. Владика писав послання до мирян, які під час богослужінь проголошували священники, про те, що українцям потрібно об’єднуватися і спільними зусиллями своїх громад економічно розвиватися. Саме Андрей Шептицький забезпечував активну підтримку створення кооперативів, «Сільського господаря», садівничих гуртків та інших економічних курсів. Для найпотужнішого згодом кооперативу «Маслосоюз» він придбав за власні кошти 10 вантажних автомобілів для перевезення продукції. Українські кооперативи доставляли свою продукцію у різні держави Європи. Українську продукцію активно експортували. Зокрема збували закордон яйця, сири, овочі. Історичні факти свідчать, що українці відправляли декілька вагонів яєць в Іспанію, а взамін в грудні привезли вагонами мандарини. Їх на Миколая священники роздавали у своїх парафіях дітям. Українські сири літаками відправляли в Лондон, потягами – в інші країни. Тобто ми бачимо, що завдяки кооперації, яку очолили авторитетні та інтелігентні особи, активно розвивалися наші громади. За виручені від кооперативної діяльності кошти зводились храми, хати-читальні, будинки

Просвіти, підтримувались українські організації «Пласт», «Сокіл», «Луг» та інші. Повернувшись з армії, я ретельніше дослідив це питання і можливість його впровадження в умовах чинного законодавства України. Почав шукати діючі кооперативи в Україні, вивчати міжнародний досвід. Дійшовши висновку, що кооперативний рух є надзвичайно перспективним, актуальним та його можливо відродити в нашому краї, де він був теж активно розвинутий до другої світової війни та приходу радянської влади. Дякую компанії Мрія, яка відгукнулась на мою пропозицію та підтримала цю ініціативу до впровадження у 2015 році.

– Розпочали з одного кооперативу, а тепер на вашому рахунку їх вже зо три десятка. Яку мету ставили перед собою і чого досягнули в цьому напрямку?
– Метою цього проекту було створення нових робочі місць в населених пунктах, де присутня Компанія. У кооперативі «Файна поляна», що зареєстрований у селі Хоробрів Козівського району Зборівської ОТГ, тоді об’єдналося усього-на-всього шестеро учасників. Вони посадили 2 га, потім наступного року 4 га. З року в рік цей кооператив розвивався, і нині до його складу входять 28 у часників в 11 населених пунктах Козівського і Зборівського районів. Сумарно у них більше 20 гектарів насаджень малини, ожини та аґрусу. Торік збудували невеличкий цех по заморозці ягід, цьогоріч продовжують розширювати його потужності та збільшувати насадження зокрема суницею. Також ставлять собі нову високу планку – вийти на прямий експорт та усунути посередників, щоб мати змогу платити більшу ціну людям за сировину. Переваги кооперативного руху очевидні на практиці господарювання. Минулого року на Кременеччині і Бережанщині ціна на малину обвалилася до 5 грн. Люди навіть не хотіли збирати. А в кооперативі ціна стартувала з 12 грн і аж до 25 грн. Селяни значно відчули переваги кооперацій. Цього року прогнозують ціну на малину в районі 30 грн. Перспективними є й молочні кооперативи, але теж потрібно думати про власну переробку на сири та інші продукти, бо однієї заготівлі мало. І третім напрямком кооперації, що активно розвивається, є бджільництво. Пасічники фактично є у кожному нашому селі. Люди з діда-прадіда займаються розведенням бджіл, збором меду, пилку, прополісу. Це все надзвичайно цінні продукти, які користуються попитом на світовому ринку. Наше завдання допомогти пасічникам об’єднатись та усунути посередників, які заробляють на цій хоч і захоплюючій та насправді дуже складній праці.

– Якою є Ваша концепція підтримки кооперативного руху на селі?
– Моє бачення, що для стратегічного довгострокового розвитку кооперативного руху нам потрібно орієнтуватись також на створення не лише кооперативів, а й невеличких сімейних фермерських господарств. Вони мають бути основою кооперативів, до сімейних ферм мають бути залучені усі зацікавлені члени сім’ї, все має бути професійно і це має бути їх основним заняттям. Це Європейський досвід. В одній-двох коровах насправді немає економічної перспективи для господаря. Як і у всьому світі перспективним є створення малих сімейних ферм на 10-20 корів. Тоді це значно ефективніше та прибутковіше. Такі міні ферми об’єднуються та створюють власну переробку. Ягідна сімейна ферма має від 20-50 соток ягідних насаджень, але різних культур. Тобто є для прикладу суниця, малина, ревінь, порічка… Тоді вони задіяні та отримують стабільно прибуток протягом року, зменшують свої ризики, оскільки у випадку просідання в ціні по одній культурі отримують прибуток по іншій. І знову ж таки, в наших умовах, обов’язковою умовою є створення переробних потужностей із сушки, заморозки чи іншої переробки продукції, щоб створювати додану вартість та зменшувати ризики псування продукції. Завдяки цьому появлятимуться нові фермери та створюватимуться робочі місця в сільській місцевості. Той хто схоче працювати на рідній землі зможе гідно заробити і не потрібно буде виїжджати за кордон.

Тернопільська аграрна дорадча служба, яку ми створили минулого року, якраз має на меті допомогти людям, що хочуть створити сімейне фермерське господарство чи об’єднатись у кооператив. Проконсультувати, оформити документи та допомогти отримати державну підтримки на розширення своєї діяльності чи будівництво переробних потужностей. Сприяти захисту їхніх інтересів на законодавчому рівні, щоб вони мали можливість ефективно та швидко розвиватись. У нас немає часу. Лише економічно сильні держави стають лідерами та можуть ефективно перемагати у війні.

Прагне розірвати коло, де олігарх, маючи гроші, нехтує законом

– Якою діяльністю в разі обрання вас народним депутатом займатиметеся у парламенті?
– Нардеп, у своїй діяльності повинен бути не лише технічним законотворцем, він має вести тісний діалог із громадянами, звичайними пересічними людьми, щоб вірно розуміти їх проблематику. Він має відображати та відстоювати інтереси своїх виборців. Оскільки я економіст та уже набув значний досвід у сфері розвитку сільських територій, то ж планую продовжити розвивати цей напрямок і на рівні Верховної ради України. Думаю тут я зможу бути найбільш ефективним. Потрібно внести зміни до закону про кооперацію, який не є досконалим, підтримуватиму розвиток кластерів – об`єднання підприємств різних напрямків, які мають бути партнерами, а не конкурентами. Є до речі ініціативи наших кооператорів створити агротуристичний кластер на Зборівщині із подальшим розширенням на інші райони, плодово-ягідний кластер на Козівщині, Бережанщині та Підгаєччині. Будемо розвивати аналогічні ініціативи і в інших регіонах. Потрібно допомогти усім хто хоче працювати та має намір почати власну справу у нашому регіоні.
А національну місію у Верховній Раді прагну зреалізувати в запроваджені простих та зрозумілих законів, які зможуть запровадити прозорі правила гри для всіх та рівність перед законом. Тому нам потрібно провести деолігархизацію парламенту. Так, це складне слово, але нам це потрібно зробити, бо олігархи паразитують на Україні, на нашому бюджеті. Це не дозволяє розвиватись малому бізнесу та державі в цілому. Ліквідувати вплив олігархів на держоргани, національні ЗМІ, боротьба з монополізацією та корупцією – це наші пріоритетні виклики. Одним із принципів мого життя є дисципліна та самодисципліна, тому домагатимуся прийняття законів, згідно з якими суворо, аж до позбавлення повноважень парламентарія, каратимуть депутатів прогульників.
Мета партії Голос та моя – розірвати коло, де олігарх, маючи гроші, нехтує законом. Ми маємо усунути цілковито олігархів від влади. Бізнесмени мають займатись бізнесом та створювати робочі місця та піднімати економіку. Закон має бути один для всіх. Народні депутати мають бути державотворцями і відстоювати інтереси суспільства в цілому, а не особисті інтереси вузької когорти людей.

– Яку роль ви відводите в діяльності народного депутат його виборцям, місцевим громадам, зрештою голосу народу?
– У депутатській діяльності пріоритетну увагу приділятиму зверненням виборців. Доцільність моїх дій повинні бути зрозумілими громадам, а для цього мають бути хороші комунікації, тому маю намір в кожному районі мати помічників-консультантів, що дозволяється законом. Нині можу пообіцяти, що буду чесно, прозоро та публічно здійснювати усю свою діяльність, спілкуватись із виборцями, з жителями Тернопілля. Докладу максимум зусиль, щоб покращити життя у нашому краї. Доноситиму його проблематику до парламенту та найвищих виконавчих владних кабінетів, щоб були прийняті відповідні рішення та закони для блага усіх наших тернопільських громад.

Заставецький Петро
Автор матеріалу:
Всі 177 матеріалів автора