“Я хочу додаткових інструментів, що будуть надавати мені можливість творити зміни. І політика їх дає”, – Леся Голояд

Нещодавно зборівчанка Леся Голояд стала однією із учасниць Школи лідерів громад. Крім того, вона є президенткою молодіжної ради Зборівської ОТГ, журналістом, активісткою. Ми запитали про усі аспекти роботи і про проблеми, які є у громадських активістів громад.

Леся, передусім я хотів би дізнатися, коли й чому ви зацікавилися громадською активністю?

– Я думаю, що конкретної дати чи випадку немає. Мене завжди тягнуло до ініціатив, ще з часів, коли навчалась у Зборівській гімназії. Та й загалом – у мене такий характер. Я не звикла скаржитись, я звикла змінювати те, що не влаштовує. У випускному класі брала участь у заходах місцевого Майдану, потім волонтерила для ЗСУ, у студентські роки була в ГО “Файне місто” та ОПОРі. Не уявляю себе без середовища однодумців і без роботи над чимось. Так – це виснажливо і інколи нервово, але по-іншому не вмію, не хочу, не буду.

Однак, за професією ти є журналістом. Ким себе бачиш більше?

– Не можу це розділити. Для мене журналістика і активізм – це наче мама і син. Як можна бути осторонь подій у країні, коли ти про них пишеш? Не уявляю, я б не змогла.
У журналістиці я обрала напрям інтернет-медіа та відео, до цього тягне найбільше. Але зараз працюю не у ЗМІ.

Чим відрізняється робота у ЗМІ та у громаді?

– Зовсім різні специфіки. У громаді я не маю завдання писати про ДТП, смерті, скандальні новини – це головний плюс для моїх нервів. Моє завдання – це доносити до людей, що відбувається у нашій Зборівській ОТГ. Крім того, моя робота зараз дуже пов’язана із молоддю, спочатку було дуже незвично, але зараз я цим живу.

Які проблеми молоді ти і твоя команда зауважили за час роботи?

– Дуже поширена проблема – це те, що для молоді щось роблять, але думку молоді при цьому не запитують. І це мені розповідають друзі-активівсти і інших районів. Ми це виправили, з нами радяться, включають у робочі групи, телефонують, запрошують на наради, не існує поняття “закриті кабінети”. Може нам пощастило, але ми потоваришували із частиною влади. Підкреслюю, що частиною. Залишились люди, які скептично ставляться до молоді, бо нам мало років і у нас, ніби то, мало досвіду. Але вони мало що вирішують, просто говорять.

Таке ставлення і дискримінація за віком – це проблема?

– І так, і ні. Це частина менталітету старших людей. Але зараз я бачу позитивні зміни. Мені 23, але мені телефонують втричі старші політики, чиновники, активісти, щоб порадитись, долучити. Тому, як на мене, питання в тому, як себе зарекомендуєш. Скромність тут не діє точно. Хочеш, щоб тебе чули і дослухались – говори, дій, вчися. Під лежачий камінь вода не потече. Завжди будуть ті, хто не буде чимось задоволений, їх краще не помічати. Розумні люди критикують конструктивно.

У вашій громаді зараз багато молоді працює?

– Немало, троє осіб з Молодіжного Конгресу вже у міській раді та управлінні. І це якраз тому, що вчились, гарно себе показали і мають відповідальність. Якщо хтось думає, що ми тут золотом отримуємо заробітню плату, то мушу розчарувати, що ні. Якби втекли у більше місто, то матеріально б виграли точно, але у нас є бажання зробити щось тут.

Але ти молода дівчина, чи є проблеми з тим, що дівчат у такій сфері сприймають інакше?

– Є, але не у мене. Якщо ти про сексизм, то він є всюди. Але якщо завчасно розставити кордони, то його не буде. Я вмію гострити зуби, коли мене недооцінюють, бо я “дівчинка”. І раджу це усім. Зараз жінки більше усвідомлюють те, що вони необхідна частина процесу творення місцевого самоврядування. І це приємно. У нас, наприклад, є багато активних школярок, студенток, депутаток, чиновниць. І навряд скептичні вислови деяких чоловіків це змінять, ну хочеться їм жартувати про каблуки і спідниці – на здоров’я, я від цього гірше працювати не стану, а от їхні розумові здібності продемонструються.

Повернемось до громадської активності. Які цілі твої головні?

– Час зараз мінливий. Доводиться пристосовуватись. Коли раніше – це була організація заходів, медіа, неформальна освіта, то зараз є бажання братись за щось серйозніше, важче.
Я планую працювати у напрямку розвитку медіа, іміджу громади, проєктного менеджменту. Крім цього, мене дуже цікавить питання інклюзії та гендеру, це щось, що йде аж від душі.
Але що буде на часі – не знає ніхто. Активізм – це діяльність, що вимагає постійно перевіряти пульс громади і відчувати, що зараз потрібно.

Чи не здається, що можна втілити більше задумів, якщо піти у політику?

– Донедавна думала, що ні. Всяко уникала слова “політика”. Я маю досвід і знаю, що в Україні це дуже брудна сфера. Але потім я переконалась, що якщо у неї не йтимуть чисті – вона так і буде брудною.
Я не маю бізнесу, не хочу землі, не хочу не чистих коштів і слави. Я хочу додаткових інструментів, що будуть надавати мені можливість творити зміни. І політика їх дає. Тому, я йду в неї, від кого, як, чому – поговоримо ближче до виборів. Але це не команда облич, які вже всі знають.

А досвіду і знань вистачить?

– Я вчусь щодня. Відвідала безліч тренінгів, навчань, курсів. За плечима вдалі проєкти і ініціативи. Зараз є учасницею Школи лідерів громад. Я без перебільшення можу сказати, що моїх знань вистачить на кількох політиків. Бо поки вони думали, як роздати гречку – я вчилась.

У тебе спостерігається сильний характер, такий характер породжує ворогів, ти їх маєш?

– Усі мають тих, хто їх не любить і не розуміє. Я не гроші, щоб мене усі любили. Я знаю, що мої прагнення і совість чисті – це головне. Якщо хтось хоче сваритись і фантазувати – це їх проблеми. Розривати на собі сорочку, щоб довести те, що я молодець – не буду.

Позначки:
Заставецький Петро
Автор матеріалу:
Всі 270 матеріалів автора